У селі авторки харківського Каскаду створили фільм

Ірина Мироненко 23.05.2022 у 13:31 215

Авторка кількох символів Харкова, зокрема Каскаду від саду Шевченка до Клочківської та скверу Перемоги з фонтаном «Дзеркальний струмінь», ландшафтний архітектор Ганна Маяк народилася в маленькому селі Огульці на Валківщині. 

У селі авторки харківського Каскаду створили фільм

Огульці – офіційна назва, але від старших жінок, які говорили, що в них «куліна булять», а «улія негірка», доводилося чути «Угульці» і навіть «Угільці». Чи справді там географічний «вугол», тобто куток, у якому сходяться дороги або струмки, що були річками, сперечаються любителі місцевих легенд і пропонують веселу версію, що ніби засновники козацької слободи, старшої, аніж Харківська фортеця середини 17 століття, були «гульці», тобто гультяї, гульвіси чи навіть гультіпаки. Позалишалися ті слова на сторінках творів Квітки-Основ’яненка та інших класиків. Але не прогуляли все на світі та не пропили розуму предки земляків Ганни Степанівни. Училися їхні діти спершу при церкві, а у 20 столітті – у земській або «білій» школі, потім трудовій. Нині це комунальний заклад «Огульцівська загальнооосвітня школа Валківської міськради». Приміщення її споруджено півстоліття тому.

 20 років існує в школі музей. Очолювала його вчителька математики Наталя Тимофіївна Янковська. Одночасно вона керувала історико-краєзнавчим гуртком Валківського районного центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді. Доводилося мені бувати в музеї у мирні часи, слухати схвильованих, але дуже відповідальних маленьких екскурсоводів. Вони, звичайно, бачили в Харкові Дзеркальний струмінь. Коли вже перестали мене боятися й соромитися, то охоче згадали, як класом їли морозиво в саду Шевченка і було весело похлюпатися на фонтанних сходах Каскаду. Але головне – вони добре знали, що ці радісні й затишні куточки великого міста придумала їхня землячка Ганна Степанівна Маяк. 

Після 2015 року керівництво гуртком «Історичне краєзнавство» взяла на себе і продовжила пошукову роботу вчителька математики та інформатики Віра Григорівна Будюкова. 21 травня вона як адмін шкільного сайту й авторка відеофільму про школу запросила всіх охочих на віртуальну зустріч випускників ювілейних років. Вона написала в соцмережах: «Просимо переглянути відео «Вічна мелодія дитинства», яке дозволить деяким чином компенсувати неможливість наяву зустрітися у стінах школи з друзями дитинства, відчути себе молодими і сповненими сил. Даруємо вам музичні вітання від учнів нашої школи...». Хтось знайде себе на знімках 1957-2012 років, подумки знову проведе музейну екскурсію з розповідями про відомих земляків, хтось потоне поглядом у зелені й квітах навколо школи, а комусь буде згадуватися «балетний номер» хлопців-старшокласників в образах маленьких лебедів. Дивовижно, який живучий цей маскарад – і в моїй школі він також був. Але про власне дитинство мені більше нагадав танець дівчат у білих платтячках, а головне – із квітами-віялами в руках. Якщо зображення соняха розрізати навпіл, якраз і буде ось таке віяло. Дівчата то з’єднували, то розділяли ті половинки сонячних квітів. Подумалося: якби ж отак просто можна було стулити власні спогади про мирне життя, а війну бачити тільки на музейних виставках… 

Музейна кімната у школі об’єднала експозиційні матеріали в розділи, які розповідають про різні війни і мирні проміжки між ними. Про війни більше. Вони справді не тільки відбирали, знищували, а й для тих, хто переміг, відкривали іншу цінність життя. 

Вибір професії у Ганни Маяк припав на передвоєнні роки. Закінчила Харківський технікум зеленого будівництва і потрапила до групи тих спеціалістів, які переплановували колишній Університетський сад під сад Шевченка. Алеї мали інакше виводити до нового величного пам’ятника Тарасу Григоровичу. Навіть групи насаджень були ніби «живими цитатами» з «Кобзаря» – ось калинові кущі, ось верби, ось тополі. Алея за спиною Шевченка закінчувалася фонтаном. Існують свідчення, що додатково наступні фонтани мали розмістити там, де ми звикли виходити до оперного театру, а на інший бік – до площі Свободи. З їхнім спорудженням не встигли.   

Коли відкриття пам’ятника відбулося і оновлений простір ще мав багато синього неба у молоденьких кронах нових дерев, на які поглядали звисока збережені старі дуби, Ганні було всього 20 років. Ще до війни вона у групі досвідчених фахівців почала працювати над ідеєю створити у Харкові єдиний в Україні фонтан-каскад, який нагадував Петергоф, а той у свою чергу – один із каскадів у резиденції французького короля «Марлі ле Руа».

Працювати і навчатися – така форма професійної кар’єри диктувалася багатьма чинниками. Поспішали «набити руку», доки ровесники нудьгують на лекціях, заробити на життя, бо на стипендію не кожен міг розраховувати. І зважте на так звані «чистки» студентів від «класово ворожих елементів». Зеленбуд від чогось та й убезпечував і багато чому навчав під відкритим небом. 

Екстерном Ганна Маяк закінчила паркобудівний факультет інституту інженерів комунального будівництва. 28-річною стала керівником проєктної майстерні. 

На календарі – 1943 рік. Харків і Харківщину вже визволили від гітлерівців, але війна триває. Починається відбудова зруйнованого. Так, у першу чергу заводи, житло, але й парки теж повертаються до життя. За її участі відновлені парки імені Горького і Артема (нині парк Машинобудівників). Плануються нові сквери. Згадаймо ті, над якими працювала Ганна Степанівна. Сквер на місці зруйнованого під час війни Палацу піонерів (до 1917 року – Дворянське зібрання, потім ВУЦВК), сквер імені Руднєва (нині сквер біля Майдану Героїв Небесної сотні). 

Ландшафтні архітектори були потрібні для тимчасових, але життєствердно важливих об’єктів. 1944 року в центрі Харкова, на тодішньому майдані Дзержинського (тепер Свободи) відкрилася обласна виставка досягнень народного господарства. Головний вхід на неї та відділ сільського господарства розробляла Ганна Маяк.

Мені доводилося погортати великий фотоальбом цієї Харківської ВДНГ. Скільки там було квітів, вазонів, гірлянд! Деякі навіть змагалися висотою з пірамідами бочок пива. Газети писали про першу в Україні подібну виставку, яка переконливо свідчила про нездоланну силу духу харків’ян. 

Ще через рік почали втілювати проєкт реконструкції та архітектурних споруд саду Шевченка. Тодішній головний архітектор Харкова Олександр Михайлович Касьянов теж був молодим, ще не відзначив власного 40-річчя. Ганна і Олександр проєктували сквер «Перемога» з фонтаном «Дзеркальний струмінь». Після Другої світової війни Ганна Маяк працювала керівником будівельної контори Тресту зеленого будівництва. Вона була авторкою малюнків і композицій квіткових килимів Харкова, які щороку змінювалися.

    Нарешті у 50-х роках змогли втілити задум Каскадних сходів, які успішно реконструювали до футбольного Євро-2012 («У нас забив фінансовий фонтан», – цинічно, але чесно підмітив тодішній міський голова). Але уже 2018 року Каскад убили – замість фонтану тепер сухі монолітні сходи. 

    Ганна Степанівна прожила майже 80 років. Залишила по собі близько сотні втілених у різних областях країни ландшафтних проєктів. Навчала вже як доцент фахівців, які теж втілювали не тільки у Харкові ідеї зелених міст. Можливо, для неї усе почалося з кущів калини та бузку під вікнами батьківської хати і школи в Огульцях.

8


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини