«Родові гнізда» Валківського повіту: минуле і сьогодення

Геннадій Миколаєнко 20.08.2021 у 09:09 224

Територія колишньої Харківської губернії займала одне з провідних місць за кількістю садиб – на початок XX століття тут існувало понад 1500 «родових гнізд» різних стилів і цінності. Інформацію про це ми черпаємо з роботи дослідника історії архітектури Слобожанщини Георгія Лукомського «Старинные усадьбы Харьковской губернии».

«Родові гнізда» Валківського повіту: минуле і сьогодення

Книга охоплює відомі й уцілілі на той час (1914-й рік) маєтки, садиби та архітектурні памʼятки Харківщини. Понад  сто років пройшло з часу виходу книги, але цінність праці не втрачається, навіть навпаки, набуває все більшої актуальності.

 

Аби зрозуміти феномен садиби, необхідні глибокі й усебічні дослідження якомога більшої кількості пам'яток. На жаль, більшість із них назавжди втрачені. Саме тому сучасні дослідники при вивченні теми «родових гнізд» спираються на матеріали Г. Лукомського «Г.К. Лукомский. Старинные усадьбы Харьковской губернии. Часть первая. Издание графа Н.В. Клейнмихеля. Петроград, 1917».  

 

 

Ця перша розвідка із систематизації маєтків дає можливість оцінити не лише важливість виконаної авторами роботи, а й велич втрат. Зокрема, ми дізнаємося, як виглядали знакові для нашого регіону обʼєкти, знищені в радянські часи та в період сьогодення, і чи можна врятувати вціліле. Так уважають дослідник минувщини і журналіст, керівник приватного музею Андрій Парамонов і директорка Валківського краєзнавчого музею Тамара Поліщук.

Улітку 1914 р. граф Микола Клейнміхель, поміщик Харківської губернії, разом із російським мистецтвознавцем Георгієм Лукомським на автомобілі мандрували губернією, досліджуючи й фотографуючи поміщицькі старожитності.

 

 

Як наслідок – виходить добре ілюстрована книга про пам’ятки архітектури та побуту південних та східних повітів з додатками світлин.  Увійшла до книги й інформація про Валківський повіт, зокрема про маєток Шидловських. Однією з головних цілей, яку ставив перед собою Лукомський, було надати архітекторам та історикам зразки «самобутнього зодчества», хоча початковий задум автора полягав у презентації колекцій мистецтва й архівних документів. До книги увійшов історичний і мистецтвознавчий нарис заселення й освоєння цих місць із описом збережених садиб, їх історії та архітектури. Основна увага приділялася розвитку архітектурних форм – від перших козацьких садиб-фортець до часів Олександра I.

 

Сам автор поділяв маєтки на такі категорії (подаємо мовою оригіналу):

«Харьковские усадьбы наших дней по их внешнему облику можно разделить на три группы: 1) старинные усадьбы, перешедшие к их нынешним владельцам, которые бережно сохраняют и поддерживают их, 2) новые, иногда великолепные усадьбы с прекрасными парками и дворцами чисто современной архитектуры, напоминающие заграничные поместья, 3) небольшие скромные усадьбы без стиля, без каких-либо характерных для эпохи черт, но порою уютные, хозяйственные и в порядке содержимые. Из этих трех типов усадеб первый мне кажется наиболее привлекательным. Из снимков, помещенных в этой книге, можно увидеть, как очаровательны старые усадебные здания, как все в них пропорционально и благородно. Кажется, что эти стены, ниши и колоннады говорят о минувшем лучшем веке поэзии и романтизма, давшем миру так много прекрасного в области искусств и духовных богатств. Думается, что люди, сумевшие сохранить доставшееся им от прошлого художественное наследие в виде зданий, картин и других предметов, доказывают, что в наш безвкусный век им не чужды прежние идеалы гармонии и красоты. А как удобны и поместительны эти старые дома и службы, и как хорошо можно приспособить их к условиям современной жизни, не нарушая их красоты. Нельзя не отметить некоторых, всего лучше сохраненных усадеб Харьковской губернии, из осмотренных нами: Великий Бурлук, Е.А. Задонской, Васильевка, г-жи Деларю (родовая усадьба Бекарюковых), Графское, графини С.П. Гендриковой, Мерчик, Е.М. Духовского, Токари, А.Д. Игнатьева, Бездрик, М.А. Алферовой, Михайловка, графини В.В. Капнист, Должик, князей Голицыных. Но не всем суждено владеть старинными усадьбами, и многим современным крупным владельцам приходится создавать новые резиденции, которые великолепием и размерами едва ли уступят первоклассным дворцам Екатерининской эпохи. Эти усадьбы второй, указанной мною, категории своим устройством напоминают современные замки Англии и Франции, где все создано для удобной и приятной жизни. Такие усадьбы мы встречаем в Натальевке, В. А. Харитоненко, Киянице, г. г. Лещинских, Шаровке и Тростянце, Ю. Л. Кениг, Кекин, В. А. Лорец-фон-Эблин и др. Что сказать про усадьбы третьей группы? Они милы по-своему, хотя незатейливы. Но владельцам их хочется пожелать научиться у предков умению вкладывать в строительство даже простых надворных построек ту гармонию линий и благородство форм, которые мы встречаем в старых усадьбах. Но увы! Есть еще категория усадеб, вид которых наводит на мрачные мысли и убивает желание что-либо создавать. Это усадьбы, покинутые своими владельцами, оставленные на попечении чужих людей…».

 

На територіїї Валківщини теж активно велося будівництво  поміщицьких палаців та маєтків, «на віки» створювалися добротні будівлі з досить передових на той час матеріалів і технологій.  Зокрема, це маєтки в с.Михайлівці (П. Куликовського), у с. Сніжкові (палац П. Базилевського та П. Задонського), а також величний палац Шидловських у Старому Мерчику. Відомою пам’яткою архітектури національного значення Валківського району є саме палацово-парковий комплекс «Старомерчанський». Садиба й парк ІІ половини XVIII ст. у селищі Старий Мерчик занесені до Списку історичних населених пунктів України, Державного реєстру національного культурного надбання (1999 р.). Ансамбль складається із 7 об'єктів. Ця садиба має історичну цінність, пов'язану з іменами видатних діячів історії Слобожанщини  – полковниками Ізюмського слобідського козацького полку Шидловськими. 1881 року садиба була викуплена Є. Духівським. Офіційно автором палацу вважається харківський архітектор П. Ярославський, хоча його авторство викликає у науковців багато сумнівів. Утім, маєток вартий окремої розповіді з огляду на його велич і ситуацію, що склалася зі збереженням цієї памʼятки.

Зазначимо, що на Валківщині існували й інші будинки, які, на жаль, до наших днів не збереглися. Це особняки Яхонтових у Кантакузівці, Циглерів – у Рідкодубі, Орлових – у Михайлівці, Задонських – у Сніжкові. Усі вони також знищені за часів радянської влади.

 

 

Тамара Поліщук, директорка Валківського краєзнавчого музею:

- Крім палацу Шидловських, який доживає останні дні, усі поміщицькі маєтки в громаді давно зруйновані, місця, де вони стояли, забуті. Ні описів, ні знімків, ні фундаментів - нічогісінько не лишилося. Була б щасливою, аби вдалося хоч щось відтворити, але це не в моїх силах…

 

Андрій Парамонов, журналіст, директор Харківського приватного музею міської садиби:

- …так близко окончательное уничтожение почти всех памятников усадебной культуры, о которых идет речь в этой книге. Жаль, что понимание их ценности может прийти к большинству наших граждан гораздо позднее, когда останется только лишь вздыхать на месте, где располагался красавец-дворец или был разбит дивной красоты парк. Сегодня, как никогда остро, стоит в Украине вопрос сохранения культурного и исторического наследия. Старинные усадьбы на грани полного разрушения и вымирания. Основной причиной этого, по моему мнению, стало равнодушие и невежество власти. Усадебная культура нередко оценивается не иначе, как культура имперской России. Вместе с исчезнувшими усадьбами вычеркиваются и имена владельцев, воспитанных на идеалах чести и достоинства, высокообразованных и высококультурных людей своего времени. Печальная судьба усадеб на территории Харьковской области в первой четверти XX века объясняется, прежде всего, тем, что Харьков был столицей Украины, здесь, словно на полигоне, испытывались все способы стирания исторической памяти у народа. Именно здесь в первые годы советской власти было уничтожено наибольшее число храмов, больше всего усадеб разобрано на кирпич и древесину…

В годы независимости Украины уничтожены сотни историко-культурных объектов, и число это растет день ото дня. Если ранее гибель усадеб была вызвана жаждой легкой наживы, то сегодня это больше похоже на варварство и небрежение. Старинный Харьков состоял целиком из одних усадеб… Ведь усадьба – это универсальная устойчивая и оптимальная для дореволюционной России форма человеческого бытия. Городская усадьба включала в себя как минимум дом и дворовое место, могли быть также флигели, амбары, ледники, сараи, каретные сараи, конюшни, сад или левада. Это отдельный мир, который так упорно не хотят замечать многие исследователи истории, а архитекторы и строители нарушают его. Так и получилось, что дворец графа Н.В. Клейнмихеля, издателя книги «Старинные усадьбы Харьковской губернии», не имел чести быть внесенным в свод памятников. Такого же неуважения «удостоились» деревянный усадебный дом действительного статского советника Е.С. Гордиенко, усадьбы Л.Е. Кенига в селах Таверовка и Гуты. В 2004 г. погиб уникальный по архитектуре винокуренный завод Х.И. Гебенштрейта в с. Кленовое, приходят в ветхость дома, строившиеся для служащих, управляющих сахароваренных заводов П.И. Харитоненко и Л.Е. Кенига в Мурафе, Пархомовке и Кленовом. Главной же проблемой усадеб Харьковской губернии можно считать отсутствие хозяина. Поскольку в большинстве своем они являются памятниками архитектуры, то не подлежат приватизации, а прежними государственными владельцами покинуты. Усадьба Шидловских в Старом Мерчике брошена ветеринарным техникумом, усадьба Тихоцких в Синихе – сельской школой, усадьба Фесенковых в Комаровке – пионерским лагерем и т.д. Невнимание историков и специалистов к ним как к объектам старины поставило их на край пропасти, а зачастую привело к гибели. Усадьбы Натальевка и Шаровка известны у нас достаточно широкому кругу населения, только это не делает их спасаемыми и спасенными. Можно ли сберечь искалеченные и изуродованные усадьбы, или хотя бы самые ценные из них? Или же их судьба – полное исчезновение, как прежде исчезли их создатели и строители?

 

Редакція сподівається, що ця публікація не лише знову приверне увагу громадськості до означеної проблеми, а й надихне на відпрацювання можливих варіантів порятунку тих пам'яток архітектури, які ще залишилися на сьогодні, хоча б найцінніших палаців та маєтків!

 


Останні новини

Vindict - Завантаження...

Завантаження...

Ще новини