За тиждень після Коляди, напередодні Нового року — «Щедрий Вечір» (13 січня). Це залишок дохристиянського звичаю. За християнським календарем – це день Меланії. Цього дня з обіду починаються щедрівки, обов’язковим приспівом яких було: «Добрий вечір, Щедрий вечір!». Вечору під Новий рік справді годилося бути щедрим. Вірилося, якщо щедро буде в хаті цього вечора, то і весь наступний рік буде щедрим на врожай, на добро, на дитячий сміх.

Меланка-Вода приходить на щедрий вечір разом із Василем-Місяцем сповістити господарів про наступні урочистості та справити гостини, які в народі так і називають — гостини Меланки. В українській народній традиції дохристиянський та християнський обряди об'єдналися у свято Меланки.

У переддень Нового року (за старим стилем) кожна господиня приготовляє книші, пироги, ковбаси начинені гречаною кашею і вареники. Також випікають спеціальні хліби «Маланку» та «Василя», тому цей вечір називають багатим або щедрим.

Зранку цього дня починають готувати другу обрядову кутю — щедру. На відміну від багатої, її можна заправляти скоромниною. Як і на багатий вечір, кутю також ставлять на покуті. Крім того, господині печуть млинці, готують пироги та вареники з сиром, щоб обдаровувати щедрувальників та посівальників.

В Україні на Щедрий вечір батько ховається від дітей за пирогами – символом щедрості, багатства. Мати ставила на стіл макітру з пирогами, за якими батько прихиляв голову, питаючи у дітей: «Діти, ви мене бачите?». «Ні, тату, не бачимо!» – сміючись, лунали дитячі голоси. «Дай же, Боже, і на той рік мати стільки хліба, щоб батько міг за ним сховатися!» – говорив господар ті споконвічні мудрі слова, які чув ще від свого батька.

Серед різноманітних скоромних наїдків на святковому столі млинцям відводилась роль обрядової страви. Бабусі казали: «Щоб сонечко так землю припікало, як вогонь млинці. Щоб навесні й улітку все так росло, як тісто на млинці». Тільки посідали за стіл, а під вікном уже й щедрують:

«Ой, чи є , чи нема пан-господар дома?

Щедрий вечір, добрий вечір…»

Звечора і до півночі щедрувальники обходять оселі. За давньою традицією, новорічні обходи маланкарів, як і різдвяних колядників, відбуваються після заходу Сонця, тобто тоді, коли володарює усяка нечиста сила.

Обряд щедрування теж проходив з театралізованим дійством, головною героїнею якого була «коза». Її водив на мотузку «дід», а решта щедрівників, кепкуючи незлобливо з «діда» та «кози», розважають присутніх. «Коза», танцюючи, падає, «дід» сумує над нею, а щедрівники, співаючи «козі» пісню, оживляють її чи то з допомогою «лікаря», чи обдарувавши її мірочкою зерна. Цього вечора могли й «меланкувати». За Меланку вбирається парубок, що добре жартує. Меланка теж сама не ходить, а має свій «почот». «Почот» неабиякий: орач з чепігами від плуга, ведмідь, коза, журавель, цигани. Все це – в кожухах догори вовною, машкарі, лахмітті; підмальоване білою глиною, замащене сажею, з клоччя зроблені вуса. Одним словом, хто як зумів! Ватага рухається селом з жартами, вигуками, сміхом. Циганка пристає ворожити, ведмідь грає на скрипці, коза танцює, а журавель, найвищий парубок в селі, вибиває в бубон. Діти юрбами бігають за Меланкою, та й старші не раз вибігають на вулицю, щоб подивитись на веселу компанію.

Дівчата-підлітки поодинці чи гуртом оббігають сусідів, щоб защедрувати.

На «старий» Новий рік хлопці також «водили Маланку». Неодружений хлопець переодягається в жіноче плаття і стає «Маланкою», а дівчина або жінка – в чоловіче плаття, як образ «Василя». Серед дійових осіб – дід, баба, циган, циганка, коза, чорт. У масках і костюмах щедрувальники ходять від будинку до будинку і веселять перехожих танцями і жартами.

За давнім звичаєм перебрані, закінчивши ритуальний обхід, вранці йшли на роздоріжжя палити «Діда», або «Дідуха», — снопи, що стояли на покуті від Святого вечора до Нового року, потім стрибали через багаття. Це мало очистити від спілкування з нечистою силою.

Перший посівальник на Новий рік приносить до хати щастя. За народним віруванням, дівчата щастя не приносять — тільки хлопці, а тому посівати дівчатам не годиться.

А ледь звертало з півночі і по селу чувся стукіт у вікна, двері – то засівальники спішили засіяти з дідових рукавичок житом, ячменем, пшеницею, вівсом: «…На щастя, на здоров’я, на Новий рік!». А оскільки на Новий рік було свято Василя, то вітали всіх, хто мав це ім’я: «З Новим роком! З Василієм!».

Перший посівальник – перший «полазник» – приносить до хати щастя. Їх обдаровували грошима, печивом з макухи та тіста.

Спочатку йдуть до хрещених батьків та інших родичів і близьких. Зайшовши до хати, посівальник сіє зерном і вітає всіх з Новим роком:

Сію, вію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!

На щастя, на здоров'я та на Новий рік,

Щоб уродило краще, ніж торік, –

Жито, пшениця і всяка пашниця,

Коноплі під стелю на велику куделю.

Будьте здорові з Новим роком та з Василем!

Дай, Боже!

Цими днями також «страшать» неродючі дерева: стукають сокирою по стовбуру та погрожують зрубати, якщо і далі не будуть родити. Це можуть робити і діти – брат із сестричкою. Мале дівча вилазить на яблуню і від імені неї проситься, а хлопчик у татових чоботях та дідовій шапці з сокирою в руках – грає роль господаря. Між ними відбувається такий діалог:

«Не рубай мене, буду вже родити!»

«Ні! Зрубаю. Чому не родило, кажи!»

«Бійся Бога, не рубай. Буду родити краще від усіх!» – проситься плаксивим голосом «дерево».

«Гляди ж, – погрожує сокирою «господар», – як не вродиш цього року, то на той рік зрубаю і спалю!».

Після такого лякання дерево перев’язують солом’яним перевеслом.

Із щедрою кутею пов'язано багато побутових обрядів. Так, щоб залагодити якийсь конфлікт, сусіди йшли один до одного миритися, аби «Новий рік зустріти в мирі і злагоді». Хлопці, котрі перед цим «отримали гарбуза», вдруге засилали сватів з надією на згоду.

У народі також існує багато обрядів, повʼязаних із ворожінням у цей день. Але ми у святий вечір згадувати про це не будемо!

Зубер С.М., завідувачка Музею українських народних звичаїв та обрядів;

Мелешко Т.В.,провідний фахівець відділу екскурсійно-масової роботи.

Добрий вечір, щедрий вечір!