ПОЕТ, ПІСНЯР, ШАНУВАЛЬНИК РІДНОЇ МОВИ

Свій внесок у розвиток рідної української мови і культури зробив наш земляк, ювіляр цього року Євген Ніколенко - літератор, публіцист, поет-пісняр, заслужений працівника культури України, почесний член Національної спілки журналістів, володар почесного знаку «За досягнення в розвитку національної культури і мистецтва України», лауреат літературно-мистецьких премій.

Народився Євген Миколайович Ніколенко 19 червня 1939 року у селищі Старий Мерчик. Виховувала його та сестричку мама Олександра Омелянівна. Тато загинув на фронті. Після закінчення десятирічки Євген Миколайович розпочав свій трудовий шлях на меблевій фабриці (опанувавши фах столяра) та на цегельному заводі. Навчався в Старомерчицькому сільськогосподарському технікумі. А після занять «крутив кіно» в селищному Будинку культури - охоче допомагав кіномеханіку.

«Я демонстрував фільми для земляків, і від того був безмежно щасливим. Навіть здав екстерном екзамени та отримав посвідчення кіномеханіка», - пригадує Євген Миколайович.

У роки захоплення світом кіномистецтва він написав вірш «Моєї юності кіно»:

Оті роки і досі мені любі,

Хоча те все було ой, як давно,

Коли я у сільському ріднім клубі

«Крутив» для земляків своїх кіно.

Вів оповідь екран про різні долі,

Лунали вулиці Зарічної пісні.

І кликала у світ стежина в полі,

І посміхалась Гурченко мені…

Я не забув тебе, до болю миле,

Ти так в житті мені допомогло -

Тоді ще переважно чорно-біле,

Моєї юності далекої кіно…

Свою повагу до кіно автор цих рядків відобразив у сотнях кінорецензій, у десятках творчих портретів та в ексклюзивних інтерв’ю.

Після закінчення технікуму була строкова служба у групі радянських військ у Німеччині. Саме в той час у молодого армійського поета проявився хист пісняра.

Вступивши після армії до Полтавського сільськогосподарського інституту, (нині – аграрна академія), наш земляк став постійним читачем газети «Зорі Полтавщини». Одного разу вирішив сам спробувати написати замітку про патріотичну роботу у вузі. Допис не став надсилати поштою, а заніс у редакцію особисто. Саме тоді дізнався, що газета започаткувала народний університет журналістики, в якому Євген Ніколенко і почав навчання. Тематику перших публікацій юного журналіста визначило давнє захоплення кіномистецтвом.

У різні часи він брав інтерв’ю у відомих кіноакторів Миколи Оляліна, Лесі Швачко, Петра Вельямінова, Ізольди Ізвицької, Тетяни Конюхової, Ігоря Шатрова, Юрія Саранцева, Володимира Талашка та інших відомих митців. Відтоді й дотепер Євген Миколайович не припиняє популяризації кіномистецтва на сторінках улюбленої газети.

На обласному радіо звучать підготовлені Євгеном Ніколенком літературно-мистецькі програми. Окремими темами для його творчих уподобань стали постаті Самійла Величка та Володимира Короленка. Тож цілком заслужено журналіст став лауреатом літературно-мистецьких премій, що названі їхніми іменами.

Більше 15 років Євген Ніколенко був директором літературно-меморіального музею Володимира Короленка у Полтаві, досліджував життя і творчість видатного письменника, організовував чимало цікавих заходів у садибі-музеї.

Він - автор численних поезій , які публікувалися в полтавській пресі. У доробку митця понад 60 пісень, для яких він написав не лише слова, а й музику. Немало поетичних творів нашого талановитого земляка покладені на музику місцевими композиторами. Свого часу пісня “Моя доля – Україна”, створена Євгеном Ніколенком у співпраці з народним артистом України Віталієм Скакуном, стала призером міжнародного пісенного фестивалю “Боромля- 97”.

За багатосерійний радіофільм «Він жив тобою , Україно» (про В. Короленка) , присвячений 150-й річниці від дня народження письменника, Євген Миколайович удостоєний звання лауреата регіонального літературно-мистецького конкурсу «Ми –українці».

Він - автор радіофільмів, присвячених нашій славній минувшині: співцеві козацької слави Самійлу Величку, легендарному козаку Мамаю, гетьману Павлу Полуботку.

Хоч доля привела Євгена Миколайовича до Полтави, він не забуває Валківщину, підтримує зв’язки з односельцями, цікавиться життям селища.

Для талановитого літератора і великого патріота рідного краю Євгена Ніколенка його мала Батьківщина завжди була невичерпним джерелом натхнення. Їй він присвятив чимало теплих, щирих, душевних віршів. А художньо- документальна повість «Мої старомерчани» не тільки зачаровує читача своїм ліризмом, а й відтворює сторінки історії Старого Мерчика, увічнює пам'ять про славних земляків. Для селища він створив гімн, присвятив кіноповість «Навіки твій», радіофільми «Співець слави козацької», «Шлях до тебе», «Твоя журавка», оповідання для дітей.

Бажаємо нашому земляку козацького здоров’я на многії літа і нових щедрих врожаїв на ниві творчості.

Ми в месенджерах:

Телеграм: https://t.me/gromada_group 

Фейсбук: https://www.facebook.com/gromada.group.novynykharkovataoblasti 

https://www.facebook.com/gromada.grp