Скарби України: рушники «божники»

Саме йому вирішили присвятити розповідь про один із сакральних видів українського народного мистецтва, що дійшов із давнини до наших днів у вигляді вишитих рушників «божників» ( їх також називали біжниками, побожниками, покутниками, наобразними, іконними рушниками тощо). 

За давнім звичаєм, у традиційній селянській оселі найсвятішим місцем вважався покуть (червоний або красний кут). Розміщувався він, як правило, по діагоналі від печі й обов’язково “обличчям до сонця”, тобто на схід. За первісних часів це було місце пращурів. Пізніше на покуті ставили Дідуха – духа дідів, предків роду, і кутю – ритуальну страву для померлих душ. Звідси, очевидно, й назва – покуть, тобто місце для куті; а можливо, від “по куту” (діагональне від печі, яка також виконувала важливу функціональну й обрядову роль).

Отже, покуть був своєрідним домашнім вівтарем. Біля нього вивішували писанку, котра мала оберігати родину од грозових блискавок, пожеж, злих духів. Пізніше, із запровадженням християнства, тут знайшлося місце для божниці з іконами, а сам покуть завішували спеціальним рушником, який в народі називали «божником».

Такий рушник засвідчував особливу пошану до святого образу (який не торкалися руками), домашнього іконостасу і був наділений функціями захисту, оберегу. «Божник» вишивали на вузькому лляному полотні довжиною до 4 м, оздоблювали з одного краю та по кінцях. Розміщували так, щоб обрамити ікони зверху і з боків, але не затулити зображені лики. Орнаменти рушників для ікон Богородиці, Ісуса Христа, святих різнилися, мали багату символіку.

«Божник» відносять найчастіше до декоративно-ужиткових рушників. Утім використовувався він і як обрядовий, наприклад, у весільних обрядах (для батьківського благословення перед вінчанням), мав значення сімейної реліквії.

За традицією, на «божниках» переважав червоний колір. Як правило, вишивка складалася із символів Води і Сонця. Ці дві стихії, які порівнювали з материнською і батьківською енергією, дуже шанували наші предки. Орнаменти рушників для ікон Діви Марії й Ісуса Христа відрізнялися. Спільним елементом для обох є рослинний орнамент, який символізує достаток в оселі.

Для «божника» Богородиці використовувались мотиви лілії (символ чистоти і непорочності), троянди (символ жіночого начала, продовження роду, любові й краси). Розшитий трояндами з пуп’янками рушник символізує народження й розвиток. Для «божника» Спасителю використовувалася «чоловіча» символіка – на ньому вишивали дубове листя, жолуді, інші символи, які означали чоловічу силу.

На «божниках» зустрічаються також символи, що мають такі значення:

Восьмикутна розетка – знак Сонця.

Горизонтальна хвиляста лінія, схожа на згорнутого вужа, – символ води.

Пряма горизонтальна лінія – символ землі.

Хрест – оберіг для рушника, тому він присутній на всіх вишитих рушниках і є прадавнім символом поєднання батьківської сонячної та материнської вологої енергії. Він може бути як вишитим окремо, так і вплетений у композицію.

Квіткові орнаменти – процвітання, багатство, народження дітей.

Деякі «божники» оздоблювалися з обох боків. Вони були довгими ( до 6 метрів) і відносно вузькими (до 35 см). Ткалися килимовою технікою. Такі рушники рясно прикрашалися рослинним орнаментом, по всіх краях обшивались мереживом. Найчастіше зображенням слугували побажання, які просили у Бога.

Розміщення орнаменту на рушниках “божниках” підпорядковане конкретному художньому канону, який передбачає поперечний ритмічний уклад смуг по всій площині виробу. Смуги, утворені з геометризованих елементів, укладалися у ряди. Їх могло бути від трьох до дев’яти. Кожен з цих рядів утворений з геометризованих квітів, іноді зі складних геометричних елементів.

У колекції Валківського краєзнавчого музею є рушники різного призначення. На постійній виставці «Вишиванки із бабусиної скрині» представлені переважно обрядові весільні рушники, а на виставці «Валки - гончарна столиця Слобожанщини» знаходиться старовинний рушник, який належить до «божників». У нас він обрамляє не ікону, а портрет заслуженого майстра народної творчості Федора Гнідого, який вважається своєрідним богом ремесла для місцевих гончарів.

Музейний «божник» вишитий хрестиком на домотканому конопляному полотні, має довжину 3,5 м, щільно обрамлений орнаментом на кінцях. Вишитий переважно червоною ниткою із невеликим вкрапленнями білої. Обидва краї рушника, на перший погляд, симетричні, та якщо уважно придивитися, можна помітити деяку різницю - червона вишивка в неочікуваних місцях розбавлена білою. Таку особливість вишивки на інших «божниках» помітили і науковці. У збірнику «Рушникова традиція центральної Слобідської України», зокрема, зазначається: «На тлі переважно геометричних, на перший погляд, «правильних» орнаментів особливо інтригує спочатку непомітна і несподівана асиметрія вишивки, яка присутня і на різних рушникових кінцях, і в порушенні орнаментальної вісі на одному з кінців».

На музейному «божнику» вишита традиційна для нього символіка: хрест - поєднання чоловічої та жіночої енергії; горизонтальна хвиляста лінія - символ Води; квадрат- символ Землі, що вказує на 4 періоди життя (народження, життя, старість, смерть); квіткові орнаменти - символи процвітання, багатства, народження дітей.

На виставці «Харківські старожитності», що була розгорнута в Харкові 2019 року, серед рушників «божників» із центральних районів Харківщини експонувалися також і чотири валківські. На них були зображені переважно геометричні орнаменти, які нагадують ткані узори килимів та плахт. Один із цих «килимовим» рушників, вишитий хрестиком на домотканному полотні, належав Ганні Остапівні Козар із села Костів, два - заслуженому майстру народної творчості України Борису Цибульнику із села Шарівка, ще один – жительці села Сніжків Ганні Токар.

Давні і добрі символи, коріння яких сягає глибини століть, допомагають нашому народові уберегти від забуття свою історію, родовідну пам’ять, волелюбний дух. Тож плекаймо рідне, бережімо його як підвалину суверенності та незалежності України!