РІЗДВО У ВАЛКАХ. РІК 1910-й

…Рожество те святкували дві неділі. Було що їсти й пити. Перед празником закололи кабанчика-годовика, то поначиняли ковбас, та окороку викаптили, гусей різали та курей, та мололи муки із ярої пшениці-крупки 1-2 сорту. В погребі бочки кавунів солоних та груш, солоних слив та бочонок квасу з лісових груш і кислиць.

Ото й святкуй – все своє, крім горілки та вина, наливка була – бочонок відра два із вишень, залитих горілкою.

У магазині тільки сахарю, укусу та керосину купиш, а то все своє.

І вдома, і в заміжжі, хто б не появився з гостей, то бігли не в лавку, а в кладовку та в погріб. А гості пошти кожен день – то ті, то другі родичі прийдуть та й п’янствують два дні, однаково робити нічого - гріх же, святки.

Ми теж ходили в гості. Запрягаю жеребця, а жінка одягає дитину (уже в нас була дочка Поля). Самі добре вдяглися: я одіваю пальто братове з каракулевим воротником та калоші вбув, та міхові перчатки. Виходимо, сідаємо в «козирьок» (кінний візок з навісом ) і вискакуємо на вулицю. Не встигли пробігти минут 10, уже і в тестя в дворі. Це було на перший день свят. Тут теж - поприїжджали родичі та зяті. То ми коні у дворі поприв’язували, понакривали попонами (бо мороз був 25 градусів). А самі в хаті починаємо чаркуватися.

Мене тесть і теща любили, тому що я вже окультурився, знав що балакати, і мова в мене була більш інтелігентніша, я дуже не вкидався в горілку, видержував себе тверезим. А другі уже п’яніли й балакали таке, що й на голову не налізе.

Батько жінчин тоже був з інтелігенції, то не любив п’яних і сам не впивався. Погуляли добре - пора й додому. Це вже вечір, часів 10. То одіваюся, виходжу, повертаю коня під крильцо (ганок), виходить моя краля із дочкою. «Поля, сідай, душа моя лютезна!». Я хвастався своїм конем. Вискакую на вулицю, то ось уже й дім - всього верста від дому до тестя…