«ЦАРИЦІ УКРАЇНСЬКОЇ СЦЕНИ» ПОДОБАЛОСЯ МІСТЕЧКО ВАЛКИ

Про зв’язок відомої української актриси з Валківщиною – в цьому дописі.

Сьома дитина в небагатій родині ніжинського поміщика Костянтина Адасовського, Марія провела дитинство в селі Заньки на Чернігівщині. Змалечку обожнювала «представляти» – переодягатися і перевтілюватися в оточуючих. Виходило так переконливо, що навіть рідні дивувалися. У 20 років за наполяганням батьків вийшла заміж за бравого військового – Олексія Хлистова (той побачив її на сцені в аматорському спектаклі й шалено закохався) – за умови, що той дозволить їй грати на сцені.

У 1882-му Марія вперше вийшла на професійну сцену – у трупі Марка Кропивницького виконала роль Наталки Полтавки. Успіх був гучним, весь Єлисаветград (тепер - Кропивницький) говорив про народження нової театральної зірки. А батько від неї відмовився і заборонив переступати поріг дому... Відтоді Марія Адасовська-Хлистова стала Заньковецькою – у пам’ять про рідне село на Чернігівшині, де була щасливою в дитинстві.

Перші гастролі Заньковецької в Харкові відбулися 1883 року. Марко Кропивницький ставив п’єсу «Глитай, або ж Павук». Заньковецька, що грала Олену – чисту, уразливу душу, доведену злим і підлим світом до божевілля, познайомившись із харківським психіатром Ковалевським, їздила з ним на Сабурову дачу – у психіатричну лікарню. Спостерігала там за пацієнтками, щоб краще зрозуміти і зіграти свою героїню. Гастролі пройшли більш ніж успішно.

Після Харкова трупа вирішила перебратися до Києва, але генерал-губернатор, угледівши в діяльності акторів «крамолу», заборонив їм виступати на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлі та Волині. Трупа почала їздити на гастролі в Москву та Санкт-Петербург, а в Україні головним «полем діяльності» на 10 років стала саме Харківська губернія. У 1912 році актриса навіть намагалася заснувати в Харкові професійний театр з українським репертуаром і п’єсами українською, проте спроба не увінчалася успіхом.

Одним із улюблених місць Марії Заньковецької на Харківщині стало наше містечко Валки. Тут жила її племінниця Наталія (донька брата Олександра), одружена з місцевим поміщиком Федором Парамоновичем Воликом, що став одним із антрепренерів та меценатів її трупи. Марія із задоволенням спілкувалася з представниками тутешньої богеми, нібито навіть виступала на валківських підмостках. До речі, на схилі років саме родина Воликів замінила актрисі власну родину - у їхній київській квартирі Марія Заньковецька прожила до кінця свого віку (нині тут розташований Меморіальний музей М.Заньковецької).

Своїми спогадами про перебування зірки українського театру на Валківщині поділився у книзі «Моя Минківка» відомий письменник і наш земляк Василь Минко. 1912 чи 1913 року, ще малим (точної дати не може назвати ) він зустрівся з майбутньою народною артисткою УРСР, коли та іхала автомобілем через його село:

Звісно, я не міг тоді знати, хто вона була насправді. Лише багато років пізніше, ознайомившись з історією українського театру, біографіями його корифеїв, я почав догадуватися, що та гарна, добра пані була не хто інша, як Марія Костянтинівна Заньковецька.

Заньковецьку як акторку характеризували передусім природність та щирість, надзвичайна спостережливість, акторська уява, швидке й легке перевтілювання та почуття міри. Її найвідоміші театральні ролі – Харитина («Наймичка»), Олена («Глитай» або «Павук»), Аза («Циганка Аза»), Катря («Не судилось»), Зінька («Лісова Квітка»), Цвіркунка («Чорноморці»), Горпина («Як ковбаса та чарка...»), та ін. Взагалі зіграла понад 30 ролей, мала гарний голос (драматичне сопрано) та бездоганно виконувала народні пісні.

Неодноразово актриса отримувала запрошення грати у російських театральних трупах, але завжди відмовлялася. На запрошення режисера Малого театру Олександра Суворіна відповіла: «Я занадто люблю її, мою Україну, і її театр, аби прийняти вашу пропозицію». О. Суворін з жалем відзначав: «Госпожа Заньковецкая кажется и век свой скончает в малорусской трупе, закабаляя свой язык в хохлацкую речь, приобретая акцент и вырождаясь в хохлушку…»

Ім’ям Заньковецької у 1923 році названий театр у Львові. У Києві, Ковелі, Коломиї, Львові, Кропивницькому, Ніжині, Луцьку, Одесі, Ужгороді, Червонограді, Чернівцях, Чернігові в її честь названо вулиці. У Києві, Ніжені та у селі Заньки встановлено пам’ятники Марії Костянтинівни. 2004 року НБУ випустив пам’ятну монету, присвячену 150-річчю від дня народження видатної української актриси.